У будь-якій сфері діяльності можна навчатися абстрактно. Тобто, тобі передають набори навичок, ти намагаєшся їх зрозуміти, запам’ятати, застосувати.
Але коли приходить справжнє розуміння того, що ти робиш? Як знайти сенс й ціль у програмуванні? Чи завжди шлях до IT пролягає через спеціалізовану освіту?
На ці питання нашому журналісту Івану відповів Олександр Узун, Senior Java Developer і спеціаліст з протоколів передачі файлів.
Іван:
— Минулого разу я брав інтерв’ю у людини, яка не так давно випустилась з ХНУРЕ. Але цього разу я говорю з людиною, яка доволі давно навчалася у ХНУРЕ, ще в 90-х.
Олександр:
— Так, тридцять років тому.
Іван:
— І ви вивчали там програмування?
Олександр:
— Ні, Ваня, я навчався на факультеті автоматизованих систем керування. Програмування було там лише частиною, на старших курсах. Чесно кажучи, я не планував бути програмістом.
Іван:
— Добре. Якщо ви не закінчували університет за спеціальністю, то як ви тоді потрапили в програмування?
Олександр:
— Мені було бачення… Хоча насправді так: після інституту (тоді ХНУРЕ був ще інститутом) мене взяли у бізнес працювати ІТ-спеціалістом. Я налаштовував комп’ютери, мережі, намагався щось автоматизувати. Намагався створити систему управління підприємством.
Іван:
— Ух ти!
Олександр:
— Проте на це не було ані сил, ані розуміння. Я робив невеличкі автоматизації, налаштовував людям Excel. Це не програмування, хоча це й ІТ. ІТ це ж не лише девелопери, а ще купа інших спеціалістів.
Так от, я працював, соціалізувався, качав софт скіли. І у певний момент зрозумів, що хочу бути програмістом. Я пішов в «Телесенс» на курси. Це був наче університет: один рік, по 4-5 пар на день, чисто програмування, теорія, яка була доступна тоді, у 2001.
Іван:
— Чи в той час були такі компанії як Upwork зараз?
Олександр:
— Так, так, але цей рух тоді тільки зароджувався. Контора, в якій я потім працював, брала на фріланс-біржі Elance замовлення і виконувала, «SDP» — це фірма так назвалася
Так от, прийшла до мене у перший день дівчина-менеджер і каже: «Я тобі прислала проєкт». Відкриваю проєкт — треба написати SFTP-клієнт (клієнт протоколу безпечної передачі файлів), протокол повністю реалізувати на джаві. Це був 2001 чи 2002. Я кажу: я такого ніколи не робив. А вона: «Так навчись, в тебе два тижні, як хочеш, так і греби». Ані документації, ані рішень…
А помилка в одному байті у цьому протоколі — і все, ключі не ті, клієнт не зв’язується с сервером.
Людям, які не впоралися з проєктами, там просто не платили. Хочеш — ходи, але проєктів ніхто не дасть і грошей не буде. Оплата була відрядна. Ніхто тебе не виганяв, але якщо ти проєкт не робив — до побачення.
Іван:
— Так ви зробили той протокол?
Олександр:
— Авжеж. І це послугувало, як у «Касабланці» казали, початком довгої дружби. Я з тим замовником досі працюю.
Іван:
— Ще. Ви колись казали мені, що якщо видасться можливість потрапити на проєкт, не завершуючи навчання, то треба братися за цю справу. Чи могли б ви пояснити?
Олександр:
— Я поясню тобі таку річ. У будь-якій сфері діяльності можна навчатися абстрактно. Тобто, тобі передають набори навичок, ти намагаєшся їх зрозуміти, запам’ятати, застосувати. Але справжнє розуміння про те, як вони застосовуються, що допомагає і що не допомагає, приходить тільки коли ти робиш щось, що приносить реальну користь іншим людям.
Реальна робота завжди відрізняється від навчальної. Звісно, навчання можна наблизити до реальності, але залишається якась іграшковість. Коли ти робиш реальну річ, це зовсім інші.
Але негативна частина такого навчання у тому, що ширина обхвату падає. Навчаючись на абстрактних речах, ти можеш охопити більші обсяги знань. Але справжнє розуміння приходить лише у практиці. А практика займає весь час, і через це падає широта.
Гарно почати «поширше», потім пірнути та застосувати знання у реальній справі. А потім гарно б знов виринути й знов охопити ширше.
Мені багато років, і я зазвичай гарно розумію нові технології, бо вони мають щось спільне з вже теперішніми.
Цього року мені треба було написати на React. Я знав про цей проєкт місяця за чотири, я намагався читати книжку по ньому, але розуміння не було ніякого. Розуміння з’явилося коли мені поставили задачу і я почав її робити. І почав розуміти, що з тієї книжки корисно.
Маючи практичну задачу ти здобуваєш таке «вістря духу», як казав Кастанеда. Розуміння того, що тобі потрібно. Пошуки знаходять сенс і ціль. І ти вихоплюєш саме те, що тобі потрібно. Без цього ти не розумієш що тобі потрібно. Що почитати, зрозуміти, куди копнути, в яку книжку подивитися.
Іван:
— Тобто, щоби стати гарним програмістом, треба працювати програмістом, так?
Олександр:
— Ну так, зрозуміла річ. Все інше — це як підготовчі вправи у спорті. Якщо тобі треба метати спис, тобі треба метати спис, а не відтискатися. Відтискання тобі допомагають, але якщо хочеш робити річ, треба робити її.
Іван:
— Як ви вважаєте, які головні проблеми виникають у початківців-програмістів? І що порадите зробити для їх вирішення?
Продовження у наступній частині.
Дякуємо Олександру Узуну за змістовне інтерв'ю.
Бесідував Іван Синенко
