Що спільного між ткацькими верстатами та обчислювальною технікою в ХІХ столітті, а також між фірмами TMC (Tabulating Machine Company) і IBM (International Business Machines)?
Як було створено зберігання даних?
Першим способом зберігання даних заведено вважати перфокарти. Придумані вони були французьким винахідником Жозефом Марі Жаккаром у ХІХ столітті й застосовувалися в текстильній промисловості.
Щоб автоматизувати трудомісткий процес створення тканини, винахідник придумав спеціальний механізм, згодом названий Жакардовою машиною. Перфокарта являла собою металеву пластину, що мала в певних місцях отвори, через які підіймалася нитка наверх, створюючи загальний малюнок із тканини. Для створення орнаменту лише однієї перфокарти було недостатньо, тому вони об'єднувалися в одну стрічку. Висота верстата була близько двох поверхів.
Шлях від перфокарти до IBM
В обчислювальній техніці перфокарти стали використовуватися наприкінці XIX століття для перепису населення США. Попередній перепис зайняв 8 років, тому бюро США було зацікавлене в прискоренні цього процесу. До 1890 року американський винахідник Герман Голлеріт створює Табулятор — електромеханічну машину, здатну автоматично обробити символьну інформацію, занесену на перфокарти. Його проєкт було обрано найкращим серед конкурентів і використано в перерахунку населення, що допомогло завершити його всього за рік.
Винайдена ним машина давала змогу виконувати арифметичні операції з даними, виконувати підрахунок перфокарт за певними параметрами, проводити сортування тощо. (те, як вона це робила та її можливості - це тема для окремої статті).
Самі карти мали вигляд картонних прямокутників зі спеціальною розміткою, проробляючи отвори, в яких можна було записувати необхідну інформацію.
Згодом Голлеріт організував фірму TMC (Tabulating Machine Company), що займається виробництвом табуляторів і перфокарт, задавши тим самим стандарт. Протерпівши зміни й злиття з іншими організаціями, до 1924 року фірма помітно розширюється в плані асортименту електричного обладнання і змінює свою назву на відому IBM (International Business Machines).
Як програмісти працювали з перфокартами?
Цікаво, що вже в 60-70 рр. з'явилися перші електронно-обчислювальні машини та в нашому університеті (у ті роки він називався ХІРЕ — Харківський інститут радіоелектроніки), які використовували у своїй роботі перфокарти.
Програмісти не могли в ті часи спілкуватися з машиною напряму, так, як це робимо тепер ми, працюючи на комп'ютері. Для цього існували мови програмування «Алгол» і «Фортран», команди яких переносилися спеціальними людьми (операторами ЕОМ) на перфокарти.
Одне завдання могло складатися з цілої колоди перфокарт. У процесі налагодження програміст отримував видрук з результатами. У випадку помилки необхідно було набивати нову перфокарту, і знову подавати колоду перфокарт із завданням на перерахунок.
Отже, в будь-який момент часу, можна було змінити інформацію на карті, додати або видалити частину колоди було легким завданням. Але вони мали суттєві недоліки:
- Обсяг збереженої інформації на одній карті всього лише 80 символів. За таких умов, для зберігання 1 Мб інформації знадобилося б близько 13 тисяч карт.
- Швидкість зчитування інформації була вкрай низькою і становила не більш як тисячу перфокарт на хвилину, що становить близько 1.6 Кб/хв.
- Ба більше, оскільки вони були зроблені з тонкого картону, їх легко було зіпсувати, тож з часом їм на заміну прийшли досконаліші магнітні носії інформації.
Але про інші види зберігання інформації ми з вами поговоримо в інших статтях.
Дмитро Євтушенко
