Чи контролюємо ми власне життя? Як жити, коли кошмари починають втілюватися в реальність? І що з передбачень фантастів вже збулося?
За відповідями поринемо у світи Вільяма Гібсона.
Кіберпанк — це жанр фантастики, що описує недалеке майбутнє у темних тонах. Технології прийшли, але не зробили світ кращим — природа забруднена, гроші й корупція розмивають мораль, жадібні корпорації забирають все більше влади, а люди стають товаром. «High tech, low life» — «технології високі, життя низьке» — такою фразою можна описати кіберпанк.
Одним з авторів, що визначили лице цього жанру, був саме канадський письменник Вільям Гібсон.
Його роман «Нейромант» розповідає про хакера Кейса, якого позбавили здатності програмувати. За те, що він вкрав у боса, його заразили спеціальним токсином, який залишив його живим і не змінив майже нічого, крім однієї маленької деталі у мозку: він більше не міг програмувати. Не міг займатися справою, у якій бачив сенс життя. Кейс поїхав у Японію, країну з найкращими у світі нейрохірургами, і спустив всі гроші на обстеження і лікування — і все виявилось марним.
Але випадково його знаходить дівчина Моллі, у якої очі завжди закриті срібними лінзами. Вона працює на загадкового чоловіка, на ім’я Армітаж, якому знадобилися хакерські навички Кейса, і який каже, що може його вилікувати - якщо той погодиться взяти участь у дуже ризикованій і заплутаній авантюрі…
Кіберпанк — це жанр страху і розпачу перед прийдешнім майбутнім. Письменники відстежуючи тенденції навколо себе — розвиток інтернету, проникнення техніки в особисте життя, збагачення багатих і зубожіння бідних, агресивна реклама корпорацій — уявляли, що може статися, якщо ці тенденції продовжаться. Дія творів кіберпанку відбувається у світі, який безжально перекинувши надії минулого.
Але хіба це все не знайомо нам? Технологічні гіганти забрались кожному з нас у кишеню у вигляді телефонів, вони слідкують за кожним словом, що сказано онлайн. Кожні пару місяців хакери коять черговий гучний напад. Інтернет наживо транслює жорстоку війну, де застосовуються дрони.
Можна сказати, що ми вже живемо у світі кіберпанку — лиш механічні руки й ноги ще не так розповсюджені.
Тож навіщо читати Гібсона зараз?
- Які пророцтва збулися?
Все ж таки не всі передбачення збулися — японські корпорації не керують світом, як у «Нейроманті», а тотальна прозорість не означає тотального контролю. Але деякі збулися навіть більше, ніж уявляли фантасти — майже смішно читати про «величезні обсяги даних» у мегабайтах. Твори Гібсона — це у багатьох речах ще фантастика, на жаль, ближній космос ще не освоєний. Цікаво дивитися, що вже збулося, що може статися, чому треба запобігти, і що, на щастя, вже ніколи не збудеться.
- Щодо штучного інтелекту?
Власне, «Нейромант» ставить актуальні питання про штучний інтелект:
- Чим загрожує його розвиток?
- Як розумні машини будуть досягати своїх цілей, і якими будуть ті цілі?
- І чи зможемо ми бути певні, що нами не керують програми-кукловоди?
- Яке воно нутро кіберпанку?
Але це — не все. Ще одна річ — це дух кіберпанку. Твори, такі, як «Нейромант» чи «Burning Chrome» концентруються на вигнанцях: тих, кого система викидає на узбіччя. Непотрібні, списані, вони все одно намагаються прорватися. Може, вони — ніщо проти великих сил цього світу, може, у фіналі їх дії не будуть мати ніякого значення, проте, поки вони прориваються, вони вірять, що долетять до самої вершини. І у цьому їх бунт проти системи, їх панк.
Відкрийте твори Вільяма Гібсона — і побачте самі.
Іван Синенко
