Культура скасування, або cancel culture — термін, який ми чуємо все частіше. Але що саме він означає? І як зрозуміти, чи це дійсно ефективний спосіб боротьби з несправедливістю, чи, навпаки, інструмент для необґрунтованого осуду? Спробуємо розібратися.
Ця тема досить довго лоскоче нерви багатьом людям і це вже вважається «у порядку речей». Але не так давно, влітку цього року, прогримів новий медійний скандал, який сколихнув весь світ. Культура скасування знову стала актуальною як ніколи, але цього разу не виправдала себе. Тож, це й наштовхнуло мене на глибше дослідження такого явища як cancel culture.
Звідки взялася культура скасування?
Подібна тенденція зародилася у 2017 році, коли відомий кіновиробник Гарві Вайнштейн став фігурантом справи про насилля в центрі Голлівуду. Тоді проти нього з обвинуваченнями виступили понад 80 жінок, серед яких багато знаменитостей. А спільнота Twitter створила хештег для розголосу цієї справи й вимагання негайного засудження злочинця. Люди прагнули, щоб від Вайнштейна відвернулися всі, щоб його думка як медійної особистості вже не мала ніякого значення, а гроші не дозволили скоротити термін ув’язнення. Майже так усе й сталося.
Наведене явище мало іншу назву, але культура скасування частково зародилася з цієї історії й працює так само. Cancel culture — процес, метою якого є засудження людини за «неприйнятну» чи «нетолерантну» поведінку та зниження медійного впливу цієї особи.
Чому це стало популярним?
Культура скасування виникла як відповідь на відчуття безсилля. Світ не завжди справедливий: скандали замовчуються, кривдники залишаються безкарними, а системи, що мали б захищати права, часто ігнорують проблеми. Соціальні мережі дали людям можливість діяти. Замість мовчазного обурення кожен може висловити свою позицію і знайти однодумців.
Прихильники cancel culture вважають, що це шанс укоренити рівноправ’я та толерантність у суспільстві, водночас показавши, що «популярний, багатий і впливовий» не завжди дорівнює «вільний робити усе, що заманеться».
Яка ж вона, інша сторона медалі?
Нагадуючи про важливість толерантності у суспільстві дехто забуває про ту саму толерантність у ставленні до осіб, яких хочуть «скасувати». Культура скасування іноді діє швидко і без розбору. З одного боку, це шанс для тих, чиї голоси раніше не чули, з іншого — інструмент, який мав би відстоювати права, може перетворитися на зброю масового цькування.
До прикладу, Скотт Коутон (творець франшизи «П’ять ночей у Фреді») був «скасований» через свої політичні погляди, але це не закінчилося добровільним звільненням. Сім’я Коутона ще деякий час піддавалася постійним погрозам від анонімних користувачів, через що погіршилося здоров’я його дружини.
На жаль, культура скасування часто втрачає баланс:
- Осуд без доказів: людину можуть «скасувати» на основі неперевіреної інформації. Помилки трапляються, але їх наслідки можуть бути катастрофічними: втрачена репутація, кар'єра і навіть психічне здоров'я.
- Однобічність: не завжди надається можливість пояснити свої вчинки або захиститися. Інколи суспільство керується емоціями, а не фактами, тому не зважає на жодні виправдання, навіть якщо вони мають сенс.
- Відсутність права на помилку: людей часто засуджують за слова чи дії, зроблені роками раніше, ще до набуття популярності, незалежно від того, змінився світогляд цієї особистості чи ні.
Питання не в тому, чи потрібна нам насправді культура скасування, а в тому, як її застосовувати. Вона може бути важливою частиною боротьби за справедливість, але лише тоді, коли ми пам’ятаємо про відповідальність, емпатію та критичне мислення. В іншому випадку ризикуємо створити більше хаосу, ніж порядку.
Ваше ставлення до подібних речей залежить лише від вас самих, і ви не маєте бути засуджені за свій погляд на цю тему.
Діана Юзифович
