Модне англійське слово «ретрит» набирає популярність в Україні. Від початку на ретритах збирались віруючі люди для того, щоб помовчати і духовно збагатитися. Згодом, заходи під цією назвою почали організовувати не тільки релігійні громади, а й ті, хто просто об’єднаний спільними інтересами.
На такому ретриті, в містечку Косів, що на Прикарпатті, вдалося побувати і мені. На п’ять днів у мальовничих Карпатах, зі свіжим повітрям, гірськими краєвидами, шумною річкою та у компанії письменників я занурилась у пізнання себе і навколишнього світу.
Ретрит і тренінг - не синоніми
Коли я зважилась на таку поїздку, мені було не зрозуміло, чим ретрит відрізняється від тренінгів, або семінарів. Та різниця значуща. На ретриті нічому не вчать: немає лекцій, теорії та інших звичних для нас академічних речей. Це усамітнення для внутрішньої роботи. Відхід від звичного світу з метою присвячення часу праці над собою. В основному він проходить у повній тиші. Саме такий спосіб пізнання себе описувала Елізабет Гілберт у своєму романі «Їсти, молитися, кохати». Подорожі головної героїні по світу та обітниця мовчання у Індії і є ретрит.
Цей метод для тих, хто хоче відновити сили і звільнити розум від напруги. Ретрит у Карпатах, на якому побувала я, був організований для людей, які люблять писати. В одному місці зібралися, і новачки, і досвідчені письменники, з бажанням відпочити у творчій компанії та здобути нові ідеї для творів. Проводила захід харківська письменниця та тренер з creative writing Таіс Золотковська.
Один день письменницького відпочинку
Для того, щоб вам було зрозуміло яким чином ми відновлювали сили, я опишу вам один день з письменницького ретриту. Прокинувшись зранку під гучні співи птахів та помилувавшись краєвидами з вікна, я йшла на сніданок о 9 ранку. Через годину ми збиралися на веранді з видом на гору. Починали з того, що закривали очі та під голос ведучої Таіс медитували, намагаючись відчути усі частини свого тіла. Кожного дня ми звертали увагу на різні відчуття: звуки, візуальні картинки, дотики та смак. Сьогодні – це було візуальне сприйняття. Ми відкрили свої блокноти, взяли ручки і ведуча озвучила перше завдання: описати яскравий сон, або ідеальне місце. Головне – описати так, щоб в голові у читача з’явилася картинка того, що він читає . Писали 20 хвилин, потім розділилися в групи по троє і між собою обговорювали написані тексти.
Далі, коротко описували птаху, чашку кави, озеро, перше кохання та електрику. Потрібно було написати декілька змістовних речень, не називаючи сам предмет.
Так пройшла перша половина дня. Потім, з 13 до 18 – час для себе. Можна пообідати, помовчати, погуляти, а якщо є бажання, то і пописати. Ввечері знов збираємось на веранді. Невеличке завдання від нашої ведучої – написати синопсис, або простіше, список з темою: «Перш ніж я піду, я хочу сказати тобі», а також список того, як ми навчилися любити своє життя. Бажаючі читають свої синопсиси. Потім обговорюємо письменництво, обмінюємось досвідом та розходимось хто куди. Комусь потрібно поринути у тишу, а хтось продовжує розмови у компанії.
Післямова
На письменницькому ретриті у Косові ми мовчали, писали та читали. І в цьому було пізнання. "Царапання" ручкою по паперу не здаються великим та значущим твором. Але перечитуючи ці тексти, я розумію, що це був потік підсвідомості. Те, про що, мовчиш у повсякденному житті, і те, що постійно накопичується.
Залишаючи думки на папері ти звільняєш свою свідомість від зайвого. Ще і робиш це у чарівному Прикрпатті, де свого часу шукали натхнення Франко, Коцюбинський та Кобилянська. Тому, маленька порада вам, любі читачі – бажаєте повне перезавантаження, ретрит вам у допомогу.
Анастасія Дмитренко
