ДИЗАЙН ОБКЛАДИНОК: ЛЮБОВ З ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ

Кажуть, людину по одягу зустрічають — і з книжками та журналами та сама пісня.
Що першим впадає в око? Звісно ж, обкладинка. Саме вона або хапає за рукав, або дає пройти повз, навіть не озирнувшись. То як зробити так, аби саме твоя обкладинка з першого погляду сказала: «Стій. Подивись. Це — щось варте твоєї уваги»?

Люди не заглядають одразу в суть, не читають змісту чи передмов — вони оцінюють зовнішність. Дивляться не в душу, а прямо на обкладинку. І тільки якщо вона зацікавила, викликала емоцію — тоді вже може бути: «Гм, а що там усередині?..»

Колір — це настрій з першого кадру

Подивись на обкладинку — і одразу відчуваєш щось: цікавість, спокій, напругу, натхнення… або бажання втекти.

Колір тут грає першу скрипку.

Не дарма дизайнери кажуть: хочеш, щоб обкладинка «говорила» — подружися з кольорами.

Яскраві кольори (жовтий, помаранчевий, червоний) — це як музика на повну в навушниках. Головне — не перегнути палицю, бо буде не драйвово, а шумно.
Пастельні — ніжні, м’які. Як обійми. Але якщо їх забагато — буде занудно, як презентація з 50 слайдів на бежевому фоні.
Темні — глибокі, загадкові. Добре для драм, детективів, серйозних тем.

Лайфхак: зверни увагу на «колірне коло Іттена» або «комбінації кольорів у дизайні» — це твій найкращий друг, якщо не хочеш, щоб тебе запідозрили у злочині проти естетики.

Шрифт — голос твого дизайну

Шрифт — це не просто «а давай Times New Roman, бо солідно».

Це як голос персонажа. Уяви, що обкладинка говорить. Вона має не кричати й не шепотіти, а говорити впевнено, зрозуміло й з характером.

«Без зарубок» — сучасні, прості, прямо в лоб. Добре підходять для журналів, молодіжних книжок, науково-популярних видань.
«З зарубками» — більш класичні, серйозні, академічні. Якщо книжка про щось глибоке чи старовинне — саме воно.
Декоративні шрифти — це як спеції. Кілька крапель — супер. Занадто багато — і вже не їжа, а катастрофа.

Ідеально — два, максимум три шрифти. Бо коли їх більше, здається, ніби кожен намагається перекричати інших.

Композиція: коли все по поличках — і приємно, і зрозуміло

Уяви, що текст на обкладинці — це гості на вечірці. Якщо вони всі стоять купкою в кутку — нудно. Якщо розбіглись хто куди — хаос. Композиція — це мистецтво поставити всіх на свої місця.

Ієрархія: найбільше — назва (бо вона головна), менше — автор, ще менше — додатковий текст.
Вирівнювання: не потрібно вишиковувати все по центру (хоча іноді це працює). Ліве чи праве вирівнювання виглядає більш сучасно.
Порожнеча (white space) — не бійся її. Це не «пусте місце», а дихання дизайну. Без нього буде, як у маршрутці в годину пік — тісно і незручно.

Зображення: одна картинка — тисяча емоцій

Обкладинка без картинки — як піца без начинки. Можна, але… не те.

Що вибрати — фото чи ілюстрацію?

Фото — реалістичне, «по-справжньому». Добре для нон-фікшну, біографій, сучасних тем.
Ілюстрація — емоційна, креативна. Ідеально для художніх книжок, дитячої літератури, фантастики.

Не кожне фото — в тему. Шукай таке, що говорить те саме, що й текст — тільки мовою образів.

Родзинка: той самий гачок, що чіпляє

Можна все зробити правильно, але буде… ніяк. А можна додати одну нестандартну фішку — і все заграє.

Це може бути:

незвичне розташування елементів;
кольоровий акцент на чомусь маленькому;
таємничий символ чи образ;
текст, який трохи «ламає правила» — наприклад, повернутий на бік.

Це як спеція у страві — зовсім трохи, але без неї — прісно.

Обкладинка — це не просто гарна картинка. Це інструмент. Гачок. Запрошення. Якщо вона нудна — книжку не відкриють. Якщо кричуща — подумають, що це дешева сенсація. А от якщо вона цікава, влучна, з характером — то все, читач у кишені.

Дизайн — це не магія, це досвід, смак і трішечки нахабства. Тож експериментуй, дивись на роботи інших, не бійся помилок. А головне — не забувай ставити собі запитання: «Я б узяв це до рук?»