У цих творах крім основної детективної лінії є ще один цікавий момент — моральні переживання героїв. Спостерігати за тим, як колись щасливих молодих людей зводить з розуму їхня ж совість...Як же я це люблю. А ви читали твори жанру dark academia?
Про жанр dark academia
Темна академія — це одна з так званих «естетик» або естетичних течій, які стали популярними у 2017-2018 роках. Вона сформувалася під впливом фільмів та книг, події яких відбуваються у великих старих університетах. Студенти цих навчальних закладів часто стають свідками (а може й винуватцями) драматичних подій, сповнених таємниць.
«Таємна історія». Донни Тартт
Почнемо з класики жанру. Це перше й мало не найвідоміше творіння пера Донни Тартт, над яким вона працювала понад 10 років. І точно не дарма, адже саме «Таємна історія» приходить на думку більшості читачів, при згадці темної академії. Кожен наступний «дарк» академічний роман обов’язково хоч раз порівнювався з цією книгою.
«Усе приховане колись стає відомим» — короткий і дуже влучний опис для «Таємної історії».
Головний герой, Річард Пейпен, усе життя мріяв втекти зі свого міста й забути про власне походження. Коли йому це вдається, хлопець опиняється в омріяному приватному коледжі, де з брехні вибудовує нову особистість. Річард буквально «пробивається» на курс давньогрецької мови та стає одним з вузького кола «обраних» студентів. Однак ця подія кардинально змінює його життя. Виявляється, що «обрані» студенти зовсім не ті, ким він їх вважав. Вони втягують Річарда в моторошний експеримент, який стає «таємною історією»…
«Ніби ми злодії». М. Л. Ріо
До цієї книги в мене особливі почуття, тому я б зрадила себе, не скориставшись можливістю назвати її найкращим «дарк» академічним романом. Дехто вважає, що М. Л. Ріо аж занадто надихнулася «Таємною історією» і просто написала щось неоригінальне, приречене завжди порівнюватися зі своїм прототипом. Але на мою скромну думку, Ріо в багатьох моментах перевершила Донну Тартт, а «Ніби ми злодії» заслуговує найгучніших похвал.
Герої історії — студенти-театрали, сценічні образи яких стали їхнім же прокляттям поза сценою. Оповідь ведеться від обличчя Олівера, який з перших же рядків повідомляє читачів про завершення свого тюремного терміну. Інтригує, правда ж? Події книги відбуваються у двох часових проміжках: теперішнє, в якому Олівер вийшов з в’язниці, відсидівши 10 років, та минуле, де він в оточенні найрідніших людей на останньому курсі театральної академії, сповнений мрій, амбіцій, щирих почуттів. Що ж так вплинуло на життя цього хлопця? Вбивство. Вбивство, яке скоїв хтось з цих талановитих студентів, чи всі вони разом, чи сам вбитий.
Ця історія здатна знищити вас кілька разів за один вечір, змусити виплакати всі сльози й перетворитися на людину, яка за кожної можливості буде казати «Ти маєш прочитати цей бісовий шедевр!».
Щиро рекомендую вам прочитати ці книги, сповнити сірі осінні будні чимось дійсно чудовим.
Діана Юзифович
