Іноді від знайомих можна почути слова: «Я не брешу, я так бачу події». І справді, деякі історії вражають. А може один з таких знайомих – це ви? Хочете навчитися створювати історії? Розберімо 5 основних правил грамотного сторітеллінгу.
«Починайте робити все, що ви можете зробити – навіть те, про що можете хоча б мріяти».
Гете
Сторітеллінг – вміння створювати історію, за допомогою якої можна донести думку, посилання тощо. За допомогою такого вміння можна як писати книжки або статті, так і пісні, або вірші.
Багато емоцій - це добре, а одна - ще краще
Історія, яка не дає відповідь на питання «що я відчуваю, коли читаю її?» здається нам незакінчена. Історія має налаштовувати нас на певну емоцію: страх, жаль, радість, гнів, а також на співчуття героям. Відчуваючи емоції, мозок легше поглинає прочитане та піддається враженню. Чим воно сильніше, тим більше бажання поділитися з іншими нашою історією. Дозвольте вашим героям явно злитись, радіти. Або розкажіть передісторію, яка змусить читачів співчувати.
Створіть напруження
Як ми вже з’ясували, мозок краще сприймає інформацію під впливом емоцій. Саме для цього і створюється напруження, неочікувані повороти. Ніхто з нас не знає, що станеться далі, мозок зацікавлюється й ось вже неможливо відірватися. З таких поворотів складаються детективні романи, що так популярні у читачів. Або реклама, яка захоплює цікавим початком історії про порятунок людей. Наприклад, герой повинен поїхати закордон, але напередодні поїздки ламає ногу та має лікуватись деякий час. Нас, звичайно, хвилює - чи зможе він втілити свою мрію?
А у чому суть?
Головна думка твору ще важливіша, ніж головна емоція. Читачі не хочуть витрачати свій час у нікуди, хочуть винести щось корисне для себе. Звісно в історії може бути безліч різних розмірковувань, спогадів і подій. Але, коли неможливо виділити одну конкретну думку, починає виникати питання: «Навіщо я це все читаю?». Ще на початку, коли тільки думаєте про сюжет, подумайте, що ви хочете сказати читачам. Щоб підкреслити ідею, можна озвучити її спочатку, усередині та наприкінці. Головне не зловживати.
Невже герой – це я?
Кому ми скоріш за все повіримо? Людині, яка живе у вигаданих умовах, чи людині, яка живе у тих самих умовах, що ми? Для більшості, ближчий другий варіант, нас частіше хвилює доля звичайних людей, які поряд з нами. Ми їм віримо та співчуваємо. Наблизьте своїх героїв до реальних людей, і тоді ваші читачі зможуть асоціювати себе з ними.
Усі ми помиляємось
Як ми вже зрозуміли, чим ближче герой до реальності, тим цікавіше він людям. А реалістичний герой, як і людина, вміє помилятись. Саме показ цих помилок, їх визнання, зближує автора та читача. Наприклад, коли розповідаєте історію про героїв, які посварилися, поясніть, чому так вийшло, і дозвольте визнати їхню неправоту. Тоді не буде здаватись, що герої ідеальні, а нам ніколи не стати такими, як вони.
Вміння писати історії є такою самою навичкою, як вміння бігати марафон, грати на гітарі або писати код. Для нього не потрібен талант письменника, потрібна практика. А чим краще ми знаємо теорію, тим практика легша. Сподіваюсь, що ці правила допоможуть вам у ваших історіях.
Бажаю натхнення!
Іван Ларін
