Чи можемо ми передбачати, яким буде майбутнє? Що очікує цивілізацію, яка самостійно не може подолати війни, голод та проблеми економічному розвитку?
Якщо вас цікавлять відповіді на ці питання, відкрийте роман «Кінець дитинства».

      Артур Чарльз Кларк — один із найвідоміших і найцікавіших фантастів у світі. Він — один із тих, хто створив золотий вік фантастики. Щобільше: саме він у 1945 запропонував запустити штучні супутники Землі, щоб ретранслювати сигнали на будь-яку відстань. Його ідея була реалізована, і тому зараз в нас є супутниковий зв’язок і інтернет. Інша його ідея — космічний ліфт — ще очікує на реалізацію.

      Неодноразово він звертався до теми першого контакту з прибульцями. І роман «Кінець дитинства» — один із найбільш неортодоксальних творів на цю тему. 

      Закінчувалася побудова нової ракети-носія, що доставить людську експедицію на Місяць. Космічні перегони були у розпалі.

      Але люди не встигли піднятися у космос.

      Бо космос першим спустився до них.

      Зоряне небо перекривали величезні чорні силуети, і вони зростали. Ціла армада космічних крейсерів без шуму спустилася в атмосферу і зависла над найбільшими столицями.

      Ядерні ракети навіть не долетіли до них, просто припинивши існувати.

      На кораблях прийшли Надволодарі, і вони тут, щоб керувати.

      Через шість днів напруженого мовчання через радіоефір прибулець Кареллен сказав, що його призначено опікуном Землі й він бере у свої руки міжнародні відносини. У всі подальші роки Кареллен буде спілкуватися лише з генеральним секретарем ООН.

      Надволодарі через ООН спускають на землю плани, які призводять до економічного розквіту, і допомагають розв'язувати проблеми з війнами та голодом. Але прибульці не хочуть виходити зі своїх кораблів і не хочуть навіть показувати свій вигляд.

      Навіть секретар ООН не бачив, як насправді виглядають Надволодарі.

      Хто ж вони насправді? І чого вони хочуть від Землі?

      Роман охоплює великий проміжок часу — близько ста років після прибуття кораблів Надволодарів.

      Деякі люди називають «Кінець дитинства» найсумнішим з романів Кларка. Але це все ж таки дуже гарна книга.

      Цей роман про те, як швидко, несподівано і безжально приходить майбутнє, не рахуючись ані з нашими очікуваннями, ані з нашим самолюбством. У ньому є роздуми над розвитком розуму і його межами. І ще «Кінець дитинства» лікує гординю і заставляє замислитися над тим, як багато ще насправді недоліків у нашій цивілізації, яка схожа на дитину, що не думає про завтрашній день, і над тим, як їх виправляти. Бо інакше кінець нашого дитинства може виявитися несподіваним і суворим.

Іван Синенко