На час з 12 по 15 вересня мистецький простір Івано-Франківська перетворився на справжній маленький Харків — усе завдяки фестивалю «Харків: (не)релокована культура». Про що він і чим дивував франківців та гостей міста? Пропонуємо дізнатися! 

      Війна — болісний досвід, який змінив нашу реальність, усталений ритм життя та змусив багатьох переглянути власний світогляд. На жаль, Харків, як і багато інших українських міст, опинився в самому вирі воєнних подій. Та попри постійні обстріли й іноді відсутність електроенергії харківські митці знаходять можливості та життєві сили робити неймовірне — створювати культуру. Поділитися нею з аудиторією і є головним завданням фестивалю.

      Через неможливість проводити подібні заходи саме в Харкові, постала потреба тимчасово «релокувати» його культуру до іншого міста: вибір організаторів зупинився на Івано-Франківську. Таким чином, «Харків: (не)релокована культура» став не тільки можливістю показати творчі надбання митців за час повномасштабного вторгнення, а й своєрідним «зшиванням країни нитками культури».

       Фестиваль складався аж з 15 різножанрових подій. Серед них виставки, панельні дискусії, презентації книг авторства Юліти Ран та Олега Михайлова, концертна програма й основа фестивалю — вистави від харківських академічного драматичного театру, театру ляльок й театру «Нафта». На кількох із цих заходів пощастило побувати й мені. Про них і розкажу детальніше.

Еротична радіовистава «Місто»

      З романом Валер’яна Підмогильного «Місто», за яким і була зрежисована вистава Харківського академічного драматичного театру, багатьом з нас випало познайомитись ще в школі. Однак я й подумати не могла, що цей твір можна інтерпретувати настільки сучасно і стильно! Авторам вдалося зберегти автентичний сюжет і помпезний шарм «Міста», гармонійно вплести у картину комічні елементи й сучасні жарти. Що й казати: часи змінюються, а герої — ні.

      Харизматична гра акторів (при тому всього трьох!), дотепний гумор і вміла взаємодія з аудиторією зробили свою справу: публіка кілька хвилин аплодувала стоячи. Єдиний «мінус» — дві години вистави минули аж надто швидко.

Містична вистава «Калинова сопілка»

      Як зароджується зло? Які у нього мотиви? Дослідити ці одвічні питання взялися митці Харківського театру ляльок, поклавши в основу вистави повість Оксани Забужко. Ця історія є жіночою інтерпретацією біблійної легенди про Каїна й Авеля, поєднаної з містичним українським колоритом. Театральне дійство супроводжували пісні на вірші харківської поетки й художниці Діни Чмуж, їх виконання підкреслювало моторошність і динаміку оповіді. Цей атмосферний український горор неодмінно наштовхнув глядачів на думку про те, а де ж саме пролягає межа між «добром» і «злом», такими умовними та нестійкими в нашому світі.

Презентація книг «Дивна весна» та «Жираф Монс»

      «Дивна весна» — це розповідь про війну під призмою дитячого погляду на світ. Збірка містить чотири казки, одна з яких, «Жираф Монс», була винесена в окремий артбук. За допомогою алегорій автор, Олег Михайлов, намагається поговорити з юним читачем про серйозні й часом жахливі речі, які проникли у наше повсякденне життя. Водночас ці казки покликані довести просту істину: навіть у час, коли «з неба падає каміння», ми маємо підтримувати одне одного, адже наша сила у любові й доброті.

Вистава «Жираф Монс»

      Ще одна вистава від Харківського театру ляльок — цього разу за однойменною казкою Олега Михайлова. У центрі історії — жирафеня з зоопарку, яке з початком війни залишилось зовсім самотнє, одне проти голоду і страшних «каменів». У творі проведена яскрава паралель між сучасністю й подіями Другої світової війни, коли за легендою у місті теж мешкав жираф, якому так само довелося зіткнутися з жорстокою реальністю. І хоч вистава дарує надію на щасливий фінал, чесно кажучи, я не змогла стримати сліз. Гірко, зворушливо, красиво.

      Вміння творити як всупереч, так і завдяки — велика сила, якою харківські митці, беззаперечно, наділені. За допомогою створення нового і переосмислення минулих досвідів українська культура живе і розвивається, навіть попри вперті намагання ворога її знищити. Українці виборюють прекрасне, прагнуть прекрасного й об’єднуються задля прекрасного — це й визначає нас як людей.

 Василина Яблонь