Поки одні вчені продовжують слухати небо, займаючись пошуком інопланетного розуму, інші вдаються питанням: «А хіба побачити інопланетян — це дійсно неможливо, особливо якщо вони достатньо розвинуті?»
Пошуки інопланетного розуму почалися ще з 1960-х років. Але планети такі малі, наче піщинки — їх не побачиш у наші телескопи. Як інопланетяни можуть видати свою присутність?
Шкала енергоспоживання
У 1960-ті фізик Микола Кардашов загадувався над питанням: «А що власне шукати, якщо шукати прибульців?». Про інопланетян ми не знаємо геть нічого, тож він замислився «що може їх об’єднувати?» і зробив припущення, що цивілізації можна розподілити за рівнем їх енергоспоживання.
Чим більш розвинута цивілізація — припустив він — тим більше вона має споживати енергії. Наша Земля поки що підтверджує це, нарощуючи споживання електроенергії рок від року.
На шкалі енергоспоживання цивілізації розподіляються залежно від того, скільки енергії їм потрібно.
Якщо цивілізація потребує стільки енергії, скільки може продукувати Земля, то вона відноситься до І типу (наша людська цивілізація поки що не сягнула такого рівня, залишаючись на 0.73 від можливостей планети.)
Якщо цивілізація потребує стільки енергії, скільки випромінює сонце, то це ІІ тип.
Якщо стільки, скільки випромінює ціла галактика — то це ІІІ тип.
Якщо цивілізація ІІ чи ІІІ типу має споживати такі неймовірні обсяги енергії, вона має звідкись її брати.
Американський вчений Фрімен Дайсон вже давно запропонував ідею так званої Сфери Дайсона — металевої кулі, що мала б бути розміром з орбіту Землі й бути з внутрішньої сторони вкритою сонячними панелями. Вона повністю забирала б випромінювання зорі — рівно стільки, скільки треба цивілізації ІІ типу.
Якщо хтось почав би будувати Сферу Дайсона, або просто великі космічні сонячні електростанції, це було б видно. Обертаючись, ці тонкі та легкі конструкції мали б сильно затемнювати зорі, майже не впливаючи на них гравітаційно (бо вони легше за планети).
Тож може, ми зможемо побачити такі космічні будівництва?
Затемнення зорі
Зоря Таббі в інфрачервоному (зліва) і ультрафіолетовому (справа) діапазоні
Перша підозра на таке будівництво з’явилася у Зорі Таббі у 2015 році. Вона була однією з тих 10000 зірок, за змінами у світимості яких слідкував космічний телескоп Кеплер.
Зоря Таббі періодично знижувала свою світимість на 2% — при цьому ніякого об'єкта такого розміру біля неї не вдавалося виявити. Тобто, там було щось достатньо велике, щоби закрити частину зорі, але достатньо легке, щоби не впливати на неї. До того ж підняли архіви – і виявилося, що зоря за 100 років стала менш яскравою на 20%.
Це було майже сенсацією — наче, перший знак активності інопланетян! Причому такий великий!
Проте після додаткового дослідження виявилося, що все не так яскраво. Телескопи масиву Аллена не почули від неї сигналу.
До того ж: якби сонячні панелі були зроблені з металу, вони б блокували й видиме, і інфрачервоне випромінювання. Але інфрачервоне так не змінювалося. Це характерно для пилу.
Тобто, виявилося, що навколо Зорі Таббі швидше за все обертається всього лише велика хмара з пилу. Хоча її загадка ще не повністю розкрита, ніяких сигналів від зорі ми так і не почули.
Всесвіт ще мовчить?
Фізик Енріко Фермі вказав на парадокс: якщо поява інопланетного життя так вірогідна, а історія всесвіту така довга — чому ніде не видно слідів інопланетян?
Насправді пошук інопланетного життя нагадує пошук голки навіть не у стозі сіна, а у пшеничному полі на два гектари. Причому цілком ймовірно, що голка вже давно пішла у землю — хто сказав, що інопланетяни досі не вимерли?
Зірок просто занадто багато — і ми не прослухали й маленької частини з можливих кандидатів на присутність іншого розуму.
Так, ви можете подумати про те, що такий пошук здається безглуздою витратою ресурсів. Проте якщо одного дня ми зустрінемо наших братів по розуму, всі минулі витрати окупляться у нескінченну кількість разів, бо наша цивілізація отримає партнера для обміну досвідом і відкриє ще небачені шляхи розвитку.
Проте я впевнений: якщо зорі одного дня припинять мовчати, до цього виявиться не готовим ніхто.
Іван Синенко
