Що чекає на нас у безоднях космосу і людського розуму? Чи уявляєте ви вже, що стане з нами, коли кібернетика і генетичні зміни тіла вийдуть з-під контролю?
Відповіді на ці питання, а також на багато інших, пробує дати роман «Сліпобачення».
13 лютого починалося як звичайний день, але він змінив історію людства.
Кожна людина побачила, як небі факелами запалали тисячі вогняних стовпів — і зникли за кілька секунд. Потім вчені та військові підрахували, що в атмосферу Землі одночасно увійшли 65536 об‘єктів, що одразу ж і згоріли.
Проте вони передали сигнал кудись у Пояс Астероїдів.
У той день всі уявлення про світ і наше місце в ньому змінилися назавжди.
Бо ми у космосі більше не одні.
Тверда наукова фантастика — це піджанр фантастики, у творах якого автори максимально серйозно ставляться до наукової вірогідності. Великим майстром твердої наукової фантастики був Станіслав Лем. Серед нових цікавих творів цього жанру можна відмітити «Сліпобачення» Пітера Уоттса.
Роман переносить нас у 2082 рік, у тіло Сірі Кітона. Сірі — IT-фахівець, фахівець зі зв‘язку зі штучним інтелектом. У дитинстві він страждав від страшної шкідливої пухлини у мозку, і, щоб врятувати хлопцю життя, йому ампутували праву півкулю, що відповідала за емоції. У дорослому віці він встановив замість неї комп‘ютер.
Світ роману дуже технологічний, навіть занадто. На кожному кроці — кібернетичні імплантати, зміни геному і фізичної будови тіла, автоматизація будь-чого. Штучний інтелект «вибиває» людину зі все більшої кількості галузей, а смертельно хворих відправляють до віртуального Едему.
Сірі — один із команди, що на кораблі «Тесей» відправляється на пошуки цілі сигналу, що відправляли зонди прибульців. І Сірі з його комп’ютером у черепі — найбільш людяний у команді. Лінгвістка, жінка у команді, має чотири особистості, що одночасно працюють, біолог — більше машина, ніж людина, а капітан корабля — це клонований представник зниклого виду Homo sapiens whedonum, від якого пішли легенди про вампірів.
Проте, на жаль, оригінальність не замінить якості написання. Автор — в першу чергу вчений. Ось чому у науково-фантастичному романі він перетиснув на науковість і фантастичність в збиток художності, а тому текст може здатися дещо переускладненим. Сприймати його непросто, бо в ньому багато термінів, і сам він відрізняється науковою безпристрасністю.
Але автор викрутився: педантизм і беземоційність можна списати на вади позбавленого емоцій головного героя, від лиця якого цей твір написаний.
Наприкінці скажу, що роман, попри художні недоліки й непросту мову, залишається дуже цікавим з точки зору наукової фантастики як моделювання того, що може бути (я спеціально нічого не сказав про те, якими виявилися прибульці — залишив вам найсмачніше). А також «Сліпобачення» привертає увагу до одної з головних проблем сучасного суспільства: воно настільки захоплене підвищенням ефективності своєї праці, що іноді для нього стають не потрібні люди.
Іван Синенко
