Сніг і лід оточують корабель в арктичній пустелі. Чому пропала експедиція Франкліна? Що за жахи ховаються за північним полярним колом? І у творі якого жанру живемо всі ми?..
Жахи завжди ставали популярніші у часи невизначеності. Вони допомагають зібратися, втілити безформний страх у форму чудовиська — і зрозуміти, що перемога над тим чудовиськом облегшує душу.
До вашої уваги видатний роман «Терор», сповнений загадками та жахіттями, блискучого майстра слова Дена Сімонса. Бо Стівен Кінг сказав: «якщо якийсь автор і викликає в мене захопливий острах, то це Ден Сімонс».
Зараз ще в Україну заходить холод, і країна вкривається снігом. Як протистояти не тільки фізичному холоду, але й холоду в душі? Чи є відповідь й на це питання в романі?
Закуті у льодах
Середина дев’ятнадцятого сторіччя. Капітан Френсіс Кроз'є командує кораблем «Терор». Два роки тому вони разом з кораблем «Еребус» виплили з Англії, щоби знайти Північно-Західний Прохід — шлях навколо Америки через Північний Льодовитий Океан.
Зараз ми знаємо, що у полярних водах Канади немає цього проходу — там лише небезпечні плавучі льоди. Але у ті часи на нього чимало надіялися. Панамського каналу тоді не було, і Американський континент доводилося огинати аж з півдня Південної Америки. У порівнянні з цим хід через північні води не здавався таким божевільним.
Але капітан Кроз'є і командир експедиції Франклін не знали, що проходу немає. І от минає вже другий рік, а кораблі, захоплені льодами океану, дрейфують невідомо де.
Полярна ніч опускається. Холод стоїть такий, що важко собі уявити. Але кораблі продовжують жити й експедиція продовжується — до останньої можливості врятуватися і вийти з льодів. Мужні моряки будуть боротися зі стихією, нестачею припасів і жахом, що страшніший за холод і голод.
Бо не лише сніг і лід оточують корабель: в арктичній пустелі щось ховається. Воно йде за «Терором», не потрапляючи на очі й залишаючись невловним.
Але воно тут, і його величезні сліди на снігу не схожі на сліди білих ведмедів…
Пригоди? Трилер? Жахи? ..?
«Терор» містить більше одного жанру. Це одна з його найголовніших рис. Правила, по якім відбувається дія роману, пливуть і змінюються: почавши свою мандрівку як авантюру у дусі пригодницьких романів, герої опиняються закуті у льодах, оточені смертю. І смерть поступово приймає огляд чудовиська з романів хорору…
Один жанр перетікає в інший, і в одних розділах здається, що всі живуть у світі одного жанру — але раптом станеться якась приголомшлива подія, що перегорне ваші очікування.
Може, саме у цьому полягає посилання роману: що реальність плине і змінюється, що її не можна охопити остаточно, а життя продовжує рухатися, і одна фаза вашого життя перетікає в іншу, зовсім не схожу на попередню. Недарма Ден Сімонс писав у романі, що «може, бувають моменти, коли світи перетинаються».
У цілому «Терор» це неймовірно захопливий і гарно зроблений роман. Проза виразна та стисла. Створити готичну атмосферу — де люди опинилися на острівці безпеки посеред бурі світу, і лише дерев’яна стінка відділяє їх від скиглявої завірюхи та мертвих очей жаху — в автора вийшло. Лінії персонажів там пророблені досконало — це особистості, з суперечністю і конфліктами, що їх роз’єднують, але це команда.
І, що у роману не відняти, — від «Терору» буде йти мороз по шкірі.
Гарного читання!
Іван Синенко
